Споконвіку світлицею була українська хата. То був своєрідний храм, витворений любов'ю, неперевершеною самобутньою майстерністю Жінки - Берегині, Жінки - Матері, Храм, котрий освітлює душі красою українського родинного вогнища, яке навіки залишається в них палахкотіти вогниками надії, віри і любові до родини, до отчого краю.

Святкували в ній шанобливо найбільші свята, радо зустрічали найдорожчих гостей, ревно зберігали святині свого роду.

Не випадково таку назву має етнографічний музей технікуму, з першого дня існування якого Берегинею його стала Галина Василівна Крамар, відмінний фахівець, ревна хранителька народних звичаїв і традицій.

За її ініціативою робота з організації музею розпочалася десятки років тому. Було задумано створення своєрідної "бабусиної скрині", в якій мали б бути речі домашнього вжитку наших прадідів. Як викладач - ентузіаст, Галина Василівна мала на меті показати наочно ті предмети, які згадуються у творах українських письменників. Студенти із завзяттям взялися до "заповнення скрині". За рік вона уже не вміщала всіх експонатів.

Спочатку – це був куточок кабінету української літератури, пізніше - окреме невелике приміщення, а сьогодні - простора і світла зала площею 84 м.

"Світлиця" - одна з найкращих серед навчальних закладів Вінниччини. Про значимість її мовить той факт, що в 2002 році експонати музею відзначені Дипломом 53-ої обласної виставки образотворчого та декоративно - прикладного мистецтва.
Гордістю для Галини Василівни є колекція писанок, їх понад 400. Серед них є сімейні колекції, унікальні і рідкісні.

Наприклад, на 40 писанках, виконаних писанкаркою із селища Берегомет Чернігівської області, не повторюється жоден візерунок.

Найбільша колекція, звичайно, подільських писанок, серед них шкрябанки, крапанки, мальованки, крупянки, мотанки… Відвідувачі музею мають можливість побачити зразки найстарішого геометричного орнаменту: трикутники, спіралі, кола, сорокаклинці, сорок гілок, прав'янки, голубці, гребінчики, хрестики, безконечники тощо... Вражають досконалі орнаменти Буковини, Гуцульщини, Тернопілля, Львівщини, Закарпаття, котрі свідчать про багатство фантазії та високі мистецькі здібності нашого народу.

Колекція писанок поповнюється, адже щорічно в музеї до Великодніх свят організовується виставки святкових Пасхальних кошиків. Запалюються свічки, і на обличчях відвідувачів відсвічуються їх жовтогарячі пелюстки...

Серед експонатів "Світлиці" - колекція чоловічих та жіночих сорочок, буденних і святошних. Найстаріші та найцінніші зразки - другої половини XIX ст. Серед них - довгі білі полотняні "на випуск" та поширені тепер коротші під назвою "українська сорочка" з вузенькими чи стоячими комірцями, з мережками, вишитими маніжками та кінцями рукавів. Широко представлено мистецтво вишивання чоловічих сорочок Поділля та Західної України.

Чільне місце займають козацький жупан, шаровари, штани, чоботи, кожух, свита, смушкова шапка, червоні та зелені пояси Поділля. Особлива знахідка - вишиті чоловічі прикраси, що нагадують сучасні краватки - самов'язи. Майстерність цих виробів висока і самобутня.

 Зібрана у музеї вражаюча колекція жіночих сорочок, пошитих з вибіленого лляного, конопляного полотна домашньої роботи. Найпоширеніші так званні "українки" - сорочки з відкладним коміром і широким рукавом, який призбирувався. А ще - довгі з плахтою або запаскою сорочки до спідниці. Різноманітною є вишивка: чорними, білими, чорними і червоними, різнокольоровими нитками. Характерними орнаментами є геометричні, рослинні. Переважає "хрестик", "низь", "гладь", "лиштва". Найбільшу цінність становлять "українки", вишиті саме "лиштвою". Це один з найдавніших способів шитва, який пов'язаний з точним рахунком ниток. Помилка на одну нитку порушує цілісність узору в цілому. Залежно від мотиву узори мають відповідні назви: "клинцева", "човникова", "хмельова", "сніжкова", "яблучкова", "ключова".

З мистецьким хистом вишиті полики та рукави дівочих сорочок з різними елементами крою. Запаски, плахти, корсетки, фартушки, спідниці, хустки - зразки естетичних мистецьких творів, які вигідно прикрашали українську дівчину, жінку.

Усіма барвами веселки виграють ткані та вишивані рушники. Найстаріший з них – ХІХст. із села Гулів Барського району. Усього їх - більше 300 виготовлені з душею прабабусями, бабусями та матерями студентів технікуму. Привезені ці витвори мистецтва з Вінницької, Хмельницької, Чернівецької, Львівської, Одеської, Миколаївської областей... Розмаїта техніка вишивання: хрестик, гладь, низь, вибивання голкою.

Прикрашає колекцію рідкісний мережаний рушник з с. Кошаринець Барського району, виконаний низзю - старовинною складною технікою вишивання. Серед експонатів - майстерно вишиті рушники руками самої Галини Василівни.

Багатою є колекція речей повсякденного вжитку: коромисло, лопата для саджання хліба у піч, старовинні миски, глечики, горнята - близнята, прялка, Рубель (магельниця) - попередник праски (1919 року), річ теж по - своєму унікальна.